Ось таку рибку ми дітьми ловили у ставку в бабусеному селі. Частіше бабуся віддавала їх курам, але інколи смажила разом з карасиками. Не можу сказати що на смак вона якась особлива. Звичайна собі така дрібна рибка.
Кожного літа ми з братом обов'язково ходили на рибалку. Вудочки ми робили самі. Знаходили найдовшу й найпрямішу гілляку-однорічку й просто прив'язували ліску з гачком, гризиком та двома маленькими кільцями (здається з ізоляції електричного товстого дроту). А поплавок позичали в гуски. (Кожного року доводилося робити нову вудочку, бо вони дивним чином десь зникали у нашу відсутність.) Ловили на хліб або черв'яків, які добували під лежачими дошками на землі.
Пічкурі більше ніде мені не зустрічалися окрім як у тому ставку. Але вже й там їх немає, бо став кілька разів спускали й стояв він кілька років без води зарослий бур'яном.
Мати розказувала, що коли вона ще була малою, то були в тому ставку і в'юни, і раки. Й інша риба водилася. Але пришли меліолятори... Зараз навіть не знаю чи є там хоть щось окрім жаб. І джерельце всього одне лишилося.
